Сторінка 1 з 2 Цю статтю було надруковано у всеукраїнській газеті “Фермер України” №13(142) за липень 2006 року.
Комплексне врегулювання земельних проблем-загально національне завдання
Реально досягти найвищої соціальної цінності в Україні, якою конституційно визнається - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека (ст.3 Конституції України), можливо лише через реалізацію відповідної комплексної системної державної регуляторної політики спрямованої на нерозривне і послідовне формування здорового генофонду української нації. Ця головна і невід’ємна передумова також забезпечує існування суверенної і незалежної, демократичної, соціальної та правової Української держави (ст.1 Конституції України).
Розв’язання таких конституційних вимог може відбутися лише за умов ефективного розвитку національних продуктивних сил та раціонального використання природних багатств, одночасно формуючи здорове і чисте природне середовище та національно свідоме українське суспільство. Один із основних ключів до реалізації пропонованої комплексної державної регуляторної політики, також, як складової – національної безпеки в Україні, криється в питаннях землі та її природних ресурсах (основне національне багатство), які є животворним середовищем, фундаментом і тілом для життєдіяльності, здоров'я та розвитку людини. Оскільки, земельні питання часто фокусують лише на проблеми сільського господарства, яке в свою чергу вважається головною передумовою для розвитку сільських територій, тому необхідно зауважити, що аграрний сектор економіки, як й інші, не можуть розвиватися автономно - без комплексної політики держави. Селянство як основний генофонд української нації і самі селяни як повноправні громадяни власної держави, є органічно спорідненими й невід’ємними від свого основного національного багатства. А українська національна еліта це ті повноправні громадяни, які в першу чергу п’ють (чи мають пити) чисту воду, їдять натуральні органічні чисто екологічні продукти, дихають чистим повітрям, мають чисті помисли, і не засмічені душі, - це громадяни вищого ґатунку, вони є і мають бути основою формування здорової, розумної і красивої нації. Ці аксіоми є базовими і вести будь-яку розмову, в тому числі про формування цивілізованих правовідносин - особливо земельних, про продовольчу безпеку та про захист національних інтересів в Україні, без них і повноцінного розуміння та реалізації прав громадянства і самої суті основного національного багатства - неможливо. Проте, через відсутність відповідної політики, в тому числі щодо внутрішньої і зовнішньої діяльності в Україні відбувалося й відбувається неадекватне і неузгоджене одержання чи втрата доходів від власності на землю та її природні ресурси. Розміри плати за їх використання також не встановлено відповідно до їх реальної цінності. Нові, в тому числі віртуальні власники часто споживають ресурси за безцінь. Комерціалізація, особливо внутрішньої національної політики, не ґрунтується на такій ж основі, яка діє в спритних ділків і комерсантів. Адже, держава має також бути безпосереднім учасником ринкової економіки в інтересах своїх громадян на національному та регіональних рівнях. До цього часу законодавчо не визначено складові узгодженої діяльності органів влади всіх рівнів щодо потреб розвитку територій, особливо сільських, та повернення коштів на місця. При цьому більше половини фінансових ресурсів знаходиться в тіні. Не здійснюється необхідний: аналіз, прогнозування і планування; фінансово-кредитне забезпечення, особливо сільських сімей; становлення і розвиток ефективного земле - та природокористування тощо. Так звана “земельна реформа” не супроводжувалась комплексом робіт із Державного землевпорядкування та землеустрою, як основного інструменту державного управління, регулювання і реалізації, в тому числі аграрної реформи та здійснення заходів з організації території, раціонального використання, відновлення і охорони родючості ґрунтів та інших заходів. В Україні, на жаль, не акцентується увага на конституційній вимозі, де кожний громадян України має однакове реальне право та відношення до свого “національного багатства”, не залежно від того, де він проживає, чи працює, - в сільській місцевості, чи – в місті. Самі селяни так і не стали господарями на своїй землі. Багато хто з них виїхав на заробітки. Власники земельних і майнових паїв не знають чого очікувати від орендарів, особливо недобросовісних, а також від непрозорої та непередбачуваної діяльності органів влади, які часто зливаються з капіталом і постійно змінюються. Мізерна державна бюджетна підтримка, в основному надходить менеджерам та посередникам, і зовсім відсутня державна політика щодо розвитку ефективних і самодостатніх сімейних селянських господарств, які б діяли, переважно без найманої праці. Не втілюється основний лозунг, під яким проходила реформа - “Земля має належати тим хто її обробляє”. В такому середовищі і за таких умов в людей виснажується почуття власної вартості, гідності, довіри до власних сил, а набуте громадянство в незалежній державі як найвище право бути господарем на своїй землі, до цього часу не культивується.
|