Сторінка 1 з 3 Фермери 10 років тому цікавилися долею української землі. Багато хто з них не витримав... Тепер бачимо, як Новомосковських фермерів на Дніпропетровщині (і не лише там...) - ліквідують, відбираючи в незаконний спосіб землю. Доречно переглянути думки десятирічної давності...
Всеукраїнська газета “ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО” № 12(555) грудень 2005
У кого земля - в того влада ! - Так не пропонує жодна політична сила, - каже наш сьогоднішній співрозмовник Олександер Ковалів - кандидат економічних наук, заступник начальника Департаменту розвитку сільської місцевості та підприємництва Міністерства аграрної політики України, з 1997 року - голова комітету земельних відносин АФЗУ на громадських засадах.
- Тобто, Олександере Івановичу, ви вважаєте, що вже треба ставити питання в такий спосіб? Тим, хто цікавиться земельними проблемами України, відомо, що ви автор пропозицій щодо раціонального і справедливого використання землі та її природних ресурсів. Деякі з них неодноразово публікувались в наукових виданнях та газетах, зокрема, в “Урядовому кур’єрі”. А зараз прийшла пора всі ці розробки узагальнити й вийти з ними перед широкою аудиторією? - Це справді так, і перш за все мені захотілося ознайомити з моїм авторським проектом „ОСНОВНІ ЗАСАДИ КонцепціЇ реалізації конституційних вимог в УКРАЇНІ щодо землі та її природних ресурсів - основного національного багатства” найбільш активну частину селян – сільських підприємців, якими й є читачі „Фермерського господарства”. Адже акцент моєї концепції припадає на землі сільськогосподарського призначення. І ось у чому справа. Вимоги Конституції України, та й здоровий глузд, беззаперечно доводять, що в питаннях землі та її природних ресурсів (а це основне наше національне багатство) заховано ключ до реального здійснення державної регуляторної політики, також, як складової – національної безпеки в Україні. Адже громадяни до цього часу не мають ніякої реальної користі від свого національного багатства. Оскільки земельні питання часто фокусують лише на проблеми сільського господарства, тому необхідно зауважити, що аграрний сектор економіки, як й інші, не може розвиватися автономно - без комплексної політики держави. Ця особливість є базовою, і вести будь-яку розмову, в тому числі про продовольчу безпеку та захист національних інтересів, без цього неможливо. Реалізація нещодавно прийнятого Закону України “Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року” також вбачається мені маловірогідною. - Чому ж так? - А через відсутність реальних дієвих пропозицій стосовно розвитку такої національної програми та ефективних шляхів її реалізації з боку численних робочих груп, вчених, експертів і комісій, а також через словоблудну і не вмотивовану тріскотню багатьох різних політиків. Отже як державний службовець з понад 25-річним стажем на всіх рівнях влади, фахівець, вчений і одночасно громадянин України я взяв на себе сміливість пропонувати як проект державного програмного документу, що комплексно розглядає Основні засади. Впевненість у правильності підходу та в змісті пропонованої Концепції мені дають результати наукових та практичних розробок і впроваджень на основі аналізу реального стану в Україні та набутого досвіду, в тому числі за кордоном; постійна участь в громадсько-політичній діяльності тощо. Вважаю, що є всі підстави якнайшвидше схвалити та розпочати реалізацію пропонованої комплексної національної регуляторної політики, в тому числі таємної, через питання землі та її природні ресурси, до яких мають відношення майже всі галузі народного господарства і всі громадяни України. Тим більш, що це єдина конституційна норма, яка дозволяє нам законно робити власні кроки і не вступати в конфлікт з міжнародними нормами та вимогами, в тому числі – СОТ, ФАО… - Тож розповісте, на розв’язання якої проблематики спрямована ваша Концепція. - Відповідно до Конституції України лише земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу і являються основним національним багатством, що перебувають під особливою охороною держави. Тому розв’язання проблем щодо землі та її природних ресурсів має бути загально національним завданням, а не просто вузько відомчим чи територіальним. При цьому, доцільно наголосити на тому, що володіючи, користуючись і розпоряджаючись землею, одночасно здійснюється природокористування. Ці відносини нерозривно пов’язані між собою та з територією України і мають слугувати насамперед інтересам громадян України (національним інтересам), а не лише окремим кланам, які, нажаль, забувають про те, що основна ціль любої діяльності є одержання прибутків не лише на їх користь. Через відсутність відповідної державної регуляторної політики, в тому числі щодо внутрішньої і зовнішньої діяльності, в Україні відбувалося й відбувається неадекватне і неузгоджене одержання чи втрата доходів від власності. Розміри плати за використання землі та її природних ресурсів також не встановлені відповідно до їх реальної цінності. Нові власники часто споживають ресурси за безцінь. Не визначено і не узгоджено всі складові державної діяльності щодо потреб розвитку сільських територій. Більше половини фінансових ресурсів знаходиться в тіні. Не здійснюється необхідний: аналіз, прогнозування і планування; фінансово-кредитне забезпечення, особливо сільських сімей і сільськогосподарського виробництва; технічне і технологічне переозброєння; розвиток і функціонування соціальної сфери; створення нових робочих місць та зайнятість працездатного населення тощо. Так звана “реформа”, в основному зводилась до поділу родючих земель на земельні частки (паї) та “реформування” колективних сільськогосподарських підприємств в приватну власність, переважно на користь керівної верхівки. При цьому темпи реформування земельних відносин випередили темпи комплексного реформування господарства. До сьогоднішнього дня відсутні гарантії для власників земельних ділянок та земельних часток(паїв) в одержанні реальних коштів за свою власність, оцінену і передану державою безкоштовно. В умовах, де високі банківські ставки (20%) і низька орендна плата (1,5 % від вартості паю), передбачається, що оцінена у грошовому виразі вартість земельних паїв (ділянок), із впровадженням пропонованого вільного ринку, впаде у десять, а можливо й більше разів. Визначаючи вартість земельних паїв, не враховувалось місце їх розташування та потенційна здатність. Пропонований вільний ринок землі та іпотека також не спрацюють на користь самих селян-власників. Не врегульовано проблеми використання розпайованих земель під багаторічними насадженнями і з меліоративними системами, особливо зрошуваних земель, а також роздержавлених (переданих в колективну власність) земель під будівлями, дворами і спорудами та багато іншого. В такому середовищі в Україні реорганізовано практично всі КСП, на базі яких спонтанно виникло і зареєстровано близько 16 тисяч підприємств у формі товариств з обмеженою відповідальністю, акціонерних товариств, приватних підприємств створених однією особою, виробничих сільськогосподарських кооперативів та інших. Поряд з цим на сільських теренах діє безліч, так званих, інвесторів, які з метою одержання прибутків та заволодіння землею зайнялись сільським бізнесом. В Україні також налічується понад 43 тисячі фермерських господарств. Близько 70% цих підприємств (менеджери і посередники), включаючи фермерів, орендують в селян їх землю та майно. При цьому активізувався хаотичний розвиток дрібних особистих підсобних (селянських) господарства, садів і городів як вимушений захід продовольчого самопорятунку. Понад 4,5 мільйона особистих селянських господарств намагаються самостійно господарювати без створення юридичної особи. З них близько 700 тисяч отримали в натурі свої земельні паї, розширивши господарства. Цей процес має тенденцію до зростання, бо не формувалися і не формуються науково-обґрунтовані цілісні мінімально неподільні ефективні господарські одиниці на основі регіональних та зональних особливостей, вимог ландшафтознавства і перспектив раціонального природокористування, політики держави та свідомого бажання працездатних селян. Самі селяни так і не стали господарями на своїй землі. Багато хто з них виїхав на заробітки. Власники земельних і майнових паїв не знають чого очікувати від непрозорої та непередбачуваної діяльності органів влади, які часто зливаються з капіталом і постійно змінюються. Державна бюджетна підтримка, в основному надходить згаданим менеджерам та посередникам, і зовсім відсутня державна політика щодо розвитку ефективних сімейних селянських господарств, які б діяли, переважно без найманої праці. Не втілюється основний лозунг, під яким проходила реформа - “Земля має належати тим хто її обробляє”.
- З яких причин, на ваш погляд, виникли всі ці проблеми? - В Україні земельні відносини та природокористування, нажаль, не розглядалися і не розглядаються, насамперед в національних інтересах, багатогранно і комплексно (в правовому, економічному, екологічному, соціальному та моральному планах) з конкретизацією особливостей і властивостей тієї чи іншої території та цільового використання кожного квадратного і кубічного метра української землі. Розвиток сільської місцевості переважно ототожнювався з розвитком сільськогосподарського виробництва і продовжує зводитись до такого ж вузького розуміння. Говорячи про державотворення, до цього часу на практиці не відкинуто штучний поділ громадян України на класи, адже в Конституції України відсутні - “селяни, ділки, робітники, тощо”. Не забута стара формула - “селянам - землю, а робітникам - заводи і фабрики”. В людей виснажене почуття власної вартості, гідності, довіри до власних сил, а набуте громадянство в незалежній державі як найвище право бути господарем на своїй землі, до цього часу не культивується. Відсутня відповідна стратегія та дієві механізми здійснення нової державної політики, в тому числі природокористування, в процесі державотворення, на всіх територіях, особливо за межами міських населених пунктів (так звані - сільські території). Забувають, що на цих територіях сконцентровано більшість природних ресурсів, в тому числі природні ландшафти, водні і лісові ресурси, корисні копалини, особливо цінні землі сільськогосподарського призначення та багато іншого. В Україні, на жаль, не акцентується увага на конституційній вимозі, де кожний громадян України має однакове реальне право та відношення до свого “національного багатства”, не залежно від того, де він проживає, чи працює, - в сільській місцевості, чи – в місті. Земельна реформа не супроводжувалась комплексом робіт із Державного землеустрою, як основного інструменту державного управління, регулювання і реалізації аграрної реформи та здійснення заходів з раціонального використання і охорони ґрунтів. Не створено реальних економічно - господарських механізмів з вирішення проблем охорони ґрунтів та підвищення родючості земель. Не визначено механізми вилучення (викупу) деградованих земель, переданих у приватну власність, здійснення протиерозійних та інших заходів.
|