Персональна сторінка Коваліва Олександера Івановича
Головна Статті Журнали Засади національної політики
Засади національної політики PDF Друкувати Електронна адреса
Статті - Журнали
Написав Oleksander Kovaliv   
Четвер, 08 січня 2009 16:02
Головна стаття
Засади національної політики
Page #
Page #
Page #
Всі сторінки

 

Національний університет ім. Тараса Шевченка у 2006 році започаткував видавництво журналу “Земельне право”.

На прохання редактора у другому номері було опубліковано мій авторський проект Основних засад (ключ) реального здійснення державної регуляторної політики як складової національної безпеки в Україні.

Вважаю, що все висвітлене тоді - сьогодні є ще актуальнішим і не знято з повістки денної...Тому пропоную надруковане до Вашої уваги...

 

Журнал: "Земельне право” № 2 / 2006 рік

Авторський проект

Олександера КОВАЛІВА 

Основні засади комплексної національної регуляторної політики з реалізації конституційних вимог в Україні щодо землі та її природних ресурсів — основного національного багатства (акцент на землях сільськогосподарського призначення)

Вимоги Конституції України та й здоровий глузд беззаперечно доводять, що в питаннях землі та її природних ресурсів (основне національне багатство) заховано ключ до реального здійснення державної регуляторної політики як складової національної безпеки в Україні. Адже громадяни до цього часу не мають ніякої реальної користі від свого національного багатства.
Оскільки земельні питання часто фокусують лише на проблеми сільського господарства, яке вважається основною передумовою для розвитку сільських територій, тому необхідно зауважити, що аграрний сектор економіки, як й інші, не може розвиватися автономно, тобто без комплексної політики держави, а “селяни” — це не “колгоспники”, не “бидло” чи якісь “орендодавці”, а повноправні громадяни незалежної держави.
Ці вимоги є базовими і вести будь-яку розмову, в тому числі про продовольчу безпеку та захист національних інтересів в Україні, без повноцінного розуміння і реалізації прав громадянства і його національного багатства — неможливо.
Вважаю, що, не врегулювавши відомчі та кланові інтереси і реально не впровадивши механізми комплексного підходу до здійснення земле- та природокористування на користь всіх громадян України, не можна чекати бажаних зрушень, в тому числі й відродження українського села, навіть після реалізації нещодавно прийнятого Закону України “Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року”, а також проекту Програми, яка розроблена відповідно до Концепції Комплексної програми підтримки розвитку українського села на 2006—2010 роки, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р.
У зв’язку з цим на державному рівні необхідно схвалити та розпочати реалізацію пропонованої комплексної національної регуляторної політики, в тому числі таємної, через питання землі та її природних ресурсів, до яких мають відношення майже всі галузі народного господарства і всі громадяни України (єдина конституційна норма, яка дозволяє нам законно робити власні кроки, і не вступати в конфлікт також з міжнародними нормами та вимогами, в тому числі СОТ та ін.).

Загальна проблематика, на розв’язання якої спрямовані Основні засади

Відповідно до Конституції України лише земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу і являються основним національним багатством, що перебувають під особливою охороною держави.

Тому розв’язання проблем щодо землі та її природних ресурсів має бути загальнонаціональним завданням, а не просто відомчим чи територіальним. При цьому доцільно наголосити на тому, що, володіючи, користуючись і розпоряджаючись землею, одночасно здійснює природокористування. Ці відносини нерозривно пов’язані між собою та з територією України і мають слугувати насамперед інтересам громадян України (національним інтересам), а не лише окремим кланам, які, на жаль, забувають про те, що основна ціль будь-якої діяльності є одержання прибутків не лише на їх користь.

Через відсутність відповідної державної регуляторної політики, в тому числі щодо внутрішньої і зовнішньої діяльності, в Україні відбувалося й відбувається неадекватне і неузгоджене одержання чи втрата доходів від власності. Розміри плати за використання землі та її природних ресурсів також не встановлені відповідно до їх реальної цінності. Нові власники часто споживають ресурси за безцінь.

Не визначено і не узгоджено всі складові діяльності з боку держави та органів місцевої влади щодо потреб розвитку сільських територій. Більше половини фінансових ресурсів знаходиться в тіні. Не здійснюється необхідний аналіз, прогнозування і планування; фінансово-кредитне забезпечення, особливо сільських сімей і сільськогосподарського виробництва; технічне і технологічне переозброєння; розвиток і функціонування соціальної сфери; створення нових робочих місць та зайнятість працездатного населення тощо.

Так звана “реформа” в основному зводилась до поділу родючих земель на земельні частки (паї) та “реформування” колективних сільськогосподарських підприємств в приватну власність, переважно на користь керівної верхівки. При цьому темпи реформування земельних відносин випередили темпи комплексного реформування господарства.

До сьогоднішнього дня відсутні гарантії для власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) в одержанні реальних коштів за свою власність, оцінену і передану державою безкоштовно. В умовах, де високі банківські ставки (20%) і низька орендна плата (1,5% від вартості паю), передбачається, що оцінена у грошовому виразі вартість земельних паїв (ділянок), із впровадженням пропонованого вільного ринку, впаде у десять, а можливо й більше разів. При визначенні вартості земельних паїв, не враховувалось місце їх розташування та потенційна здатність.

Не врегульовано проблеми використання розпайованих земель під багаторічними насадженнями і з меліоративними системами, а також роздержавлених (переданих в колективну власність) земель під будівлями, дворами і спорудами та багато іншого.

У такому середовищі в Україні реорганізовано практично всі КСП, на базі яких спонтанно виникло і зареєстровано близько 16 тисяч підприємств у формі товариств з обмеженою відповідальністю, акціонерних товариств, приватних підприємств створених однією особою, виробничих сільськогосподарських кооперативів та інших. Поряд з цим на сільських теренах діє безліч так званих інвесторів, які з метою одержання прибутків та заволодіння землею зайнялись сільським бізнесом. В Україні також налічується понад 43 тисячі фермерських господарств. Близько 70% цих підприємств (менеджери і посередники), включаючи фермерів, орендують в селян їх землю та майно.

При цьому активізувався хаотичний розвиток дрібних особистих підсобних (селянських) господарств, садів і городів як вимушений захід продовольчого самопорятунку. Понад 3,5 мільйона особистих селянських господарств намагаються самостійно господарювати без створення юридичної особи. З них близько 700 тисяч отримали в натурі свої земельні паї, розширивши господарства. Цей процес має тенденцію до зростання, бо не формувалися і не формуються науково обґрунтовані цілісні мінімально неподільні ефективні господарські одиниці на основі регіональних та зональних особливостей, вимог ландшафтознавства і перспектив раціонального природокористування, політики держави та свідомого бажання працездатних селян.

Самі селяни так і не стали господарями на своїй землі. Багато хто з них виїхав на заробітки. Власники земельних і майнових паїв не знають чого очікувати від непрозорої та непередбачуваної діяльності не лише тіньових структур, а також від органів влади, які часто зливаються з капіталом і постійно змінюються.

Державна бюджетна підтримка в основному надходить згаданим менеджерам та посередникам, і зовсім відсутня державна політика щодо розвитку ефективних сімейних селянських господарств, які б діяли переважно без найманої праці. Не втілюється основний лозунг, під яким проходила реформа — “Земля має належати тим, хто її обробляє”.


Причини виникнення проблем та необхідність їх розв’язання
В Україні земельні відносини та природокористування, на жаль, не розглядалися і не розглядаються насамперед в національних інтересах, багатогранно і комплексно (в правовому, економічному, екологічному, соціальному та моральному планах), з конкретизацією особливостей і властивостей тієї чи іншої території та цільового використання кожного квадратного і кубічного метра української землі.

Розвиток сільської місцевості переважно ототожнювався з розвитком сільськогосподарського виробництва і продовжує зводитись до такого ж вузького розуміння. Говорячи про державотворення, до цього часу на практиці не відкинуто штучний поділ громадян України на класи, адже в Конституції України відсутні “селяни, ділки, робітники тощо”. Не забута стара формула — “селянам — землю, а робітникам — заводи і фабрики”.
У людей виснажене почуття власної гідності, довіри до власних сил, а набуте громадянство в незалежній державі — як найвище право бути господарем на своїй землі — до цього часу не культивується. Відсутня відповідна стратегія та дієві механізми здійснення нової державної політики, в тому числі природокористування, в процесі державотворення, на всіх територіях, особливо за межами міських населених пунктів (так звані — сільські території). Забувають, що на цих територіях сконцентровано більшість природних ресурсів, в тому числі природні ландшафти, водні і лісові ресурси, корисні копалини та особливо цінні землі сільськогосподарського призначення й багато іншого.

В Україні, на жаль, не акцентується увага на конституційній вимозі, де кожний громадян України має однакове реальне право та відношення до свого “національного багатства”, незалежно від того, де він проживає чи працює — в сільській місцевості чи в місті.
Земельна реформа не супроводжувалась комплексом робіт із Державного землеустрою, як основного інструменту державного управління, регулювання і реалізації аграрної реформи та здійснення заходів з раціонального використання і охорони ґрунтів. Не створено реальних економічно-господарських механізмів з вирішення проблем охорони ґрунтів та підвищення родючості земель. Не визначено механізми вилучення (викупу) деградованих земель, переданих у приватну власність, здійснення протиерозійних та інших заходів.

Останнє оновлення на Неділя, 06 листопада 2011 21:22
 
© 2024 kovaliv.kiev.ua. Всі права захищено.
© 2008 Копіювання тексту без вказання лінку на орігінал - заборенено!