Неодноразово підняті мною проблеми і шляхи їх вирішення не розпочато врегульовувати до цього часу...

Тож, для чого писати про це в черговий раз...

Пропоную повернутись до написаного сім років тому.

Всеукраїнська ділова газета
“АГРАРНИЙ ТИЖДЕНЬ.UA”
(в чотирьох частинах впродовж 11.02.2008 - 23.03.2008)

 № 05(049)  11.02.08-17.02.08

 «Сім раз різали, а раз - міряли» або що робити із земельними  паями

Частина 1 

Після продовжено мораторію на продаж родючих земель, Уряд та Рада національної безпеки і оборони України активно взялися за наведення порядку в земельних відносинах.

ЗОКРЕМА, одразу ж після прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким продовжено мораторій, Уряд доручив групі міністрів у стислі терміни напрацювати проекти нормативно-правових актів, з допомогою яких можна було б запровадити ефективний механізм протидії тіньовому продажу земель сільськогосподарського призначення, напрацювати концепцію використання земель відповідно до їх цільового призначення, удосконалити методику експертної грошової оцінки земельних ділянок з метою недопущення заниження їх реальної вартості під час продажу тощо.

Про шляхи врегулювання наявних проблем земельних відносин в Україні та перспективи їх розв’язання ми міркуватимемо з вами впродовж кількох газетних публікацій. А допоможе нам автор проекту “Основні засади Комплексної національної регуляторної політики з реалізації конституційних вимог в Україні щодо землі та її природних ресурсів - основного національного багатства”, заступник директора Департаменту врегулювання відносин власності та соціального розвитку села Мінагрополітики України, заслужений працівник сільського господарства України, кандидат економічних наук Олександер КОВАЛІВ.

- Для того, щоб напрацювати реальні проекти нормативно-правових актів і дати рецепт виходу з існуючого «земельного стану», який характеризується в одних місцях «земельною лихоманкою» а в інших – «безнадійністю й безпорадністю селян-власників», насамперед маємо з’ясувати причини і джерела такої хвороби.
Адже, кожна держава, яка проводила земельні та аграрні реформи в національних інтересах накреслювала цілі та шляхи своїх реформувань, бачила їх перспективи. Всі реформування відбувалися і супроводжувалися комплексними землеустроєм.

Так, на початку минулого століття метою Столипінської реформи було створення умов вільної праці на власній землі, внаслідок чого формувались тисячі й тисячі сімейних господарств, визначались і виділялись відповідні земельні масиви, діяла фінансово-господарська система тощо. 

Будуючи соціалізм, також проводили широкомасштабний соціалістичний землеустрій та землевпорядкування, в процесі якого ліквідували Столипінські хутори, усуспільнювали землю і формували колективні господарства, згуртовуючи всі поселення і всі помешкання в компактні населені пункти (комуни). Освоювали землі і розорювали межі.

При цьому колгоспників не рахували за повноправних громадян. Будь хто із селян не мав права покинути колгосп без рішення зборів. Працюючі - від малого до старого одержували мізерну винагороду за трудодні. Їм почали видавати паспорти лише у 1961 році.

Пізніше, щоб остаточно ліквідувати настрої осібності й самобутності та щоб легше було «управлять» радянськими селами повсюдно укрупнювали колгоспи та об’єднували по декілька сіл в одну сільраду. Внаслідок такого землеустрою виникли - центральні садиба, які розвивалися та неперспективні села, що починали вимирати. Одночасно проводився наступ на власність, яка залишалась у дворах селян, в тому числі через додаткові податки на коней, худобу, птицю, на кожне дерево і кущ. Таким чином досягалась мета побудови комунізму.

В кінці минулого століття радянська система, відособлюючи приватну ініціативу та перебуваючи в штучній ізоляції від правдивої інформації про ринкові відносини в розвинутих країн світу, закономірно не могла продовжувати  існувати, почала занепадати. Після проголошення незалежності України, через відсутність інтересу в розвитку самостійної молодої держави та чіткого й однозначного бачення багатьма керівними політиками перспектив і шляхів реформування аграрного сектора економіки було розпочато руйнування усталеного землеволодіння і землекористування.

На жаль, до цього часу так і не визначено мету, етапи, завдання та механізми правового, економічного, фінансового і соціального розвитку подальших реформ у ринкових умовах, а також шляхів їх забезпечення та реалізації, адже прибутковість та вартість природних ресурсів прямо пропорційно залежить від стану і рівня їх використання, розвитку та прибутковості самих підприємств, особливо сільськогосподарських.

Земельна реформа не супроводжувалась комплексом робіт із Державного землеустрою, як основного інструменту державного управління, регулювання і реалізації аграрної реформи та здійснення заходів з формування мінімально неподільних ділянок (полів) за їх функціональним призначенням та системи заходів з раціонального використання і охорони ґрунтів.

В наслідок таких непродуманих дій, під видом категорії земель сільськогосподарського призначення розпайовано понад 7 млн. гектарів деградованих і непридатних земель для сільськогосподарського виробництва, передбачених для будівництва, добування корисних копалин, розширення населених пунктів, заповідних, охоронних та інших об’єктів.
Тепер процес зміни їх цільового призначення, який відповідно до законодавства є пріоритетом держави, перейшов до рук спритних ділків і посередників. На цьому заробляють великі гроші, адже оцінюючи земельні паї, не враховано місце розташування та їх потенційна здатність і перспективи розвитку території.

 Зовсім відсутні дієві механізми з вирішення проблем охорони земель та підвищення родючості ґрунтів. Проблемними залишаються питання оцінки та використання розпайованих земель під багаторічними насадженнями і землями, зайнятими під меліоративними системами тощо.
Гарантуючи рівноцінність паїв у грошовому виразі, особливо на території одного господарства, при вільному ринку пропонують різним власникам різні суми (біля траси чи в протилежному напрямку від села), що призводить до соціальної напруги та пошуку тих хто «гарантував» рівноцінність.

Тому пропонований вільний ринок землі, на що наголошують «реформатори» аж ніяк не буде виправляти наявні та інші помилки і зловживання на користь суспільства чи селян.

Адже, в цивілізованих країнах світу, на ринковий досвід яких часто  посилаються, не продаються чи здаються під заставу хаотично визначені в натурі діляночки землі, а цілі фермерські господарства та масиви. При цьому відсоткові ставки кредитів не повинні перевищувати 5 відсотків.
В ринкових умовах вартість земельних ділянок прямо пропорційно залежить від рівня та ефективності сільськогосподарського виробництва на конкретних ділянках, в конкретному регіоні та в державі в цілому. На вартість земель, в першу чергу сільськогосподарського призначення, також впливають умови оподаткування, кредитування, ціноутворення та ціни на вироблену продукцію, стан наповнення вітчизняною сільськогосподарською продукцією внутрішніх і зовнішніх ринків.