Українська Мати споконвіку й дотепер гостинно приймала й приймає дітей, онуків, правнуків і пра-пра-пра-пра-внуків...Мій народ, рухаючись на Схід і Захід, на Південь і Північ, утверджувався й розвивався на нових землях, і час від часу повертався на праматірну Землю.
Діти, онуки, правнуки й пра-пра-пра-пра-внуки..., повертаючись на рідну землю, приносили змінений колір очей, волося, риси обличчя тощо... Українська Мати споконвіку й дотепер... гостинно приймала й приймає із сльозами на очах (радості й болю) своїх дітей (повернення "блудного сина") незважаючи на їхні помисли і наміри... Це - св'ятий материнський обов'язок, це - карма праматірної землі, це - наш ХРЕСТ... Ми його несли, несемо і будеме нести !... Україна - Мати є доброю і вічною... Нема на світі України, Немає другого Дніпра, А ви претеся на чужину Шукати доброго добра, Добра святого. Волі! волі! Братерства братнього! Найшли, Несли, несли з чужого поля І в Україну принесли Великих слов велику силу Та й більш нічого. Кричите, Що бог вас создав не на те, Щоб ви неправді поклонились!.. І хилитесь, як і хилились! І знову шкуру дерете З братів незрящих, гречкосіїв, І сонця-правди дозрівать В німецькі землі, не чужії, Претеся знову!.. Якби взять І всю мізерію з собою, Дідами крадене добро, Тойді оставсь би сиротою, З святими горами Дніпро! Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались, Щоб там і здихали, де ви поросли! Не плакали б діти, мати б не ридала, Не чули б у бога вашої хули. І сонце не гріло б смердячого гною На чистій, широкій, на вольній землі. І люди б не знали, що ви за орли, І не покивали б на вас головою. Тарас Шевченко
|