Окемі обгрунтування та штрихи реальної програми дій на теренах сільської місцевості

Що необхідно зробити?

З огляду на те, що мої пропозиції поки що ніяк не можуть потрапити на урядовий стіл, я коротко зупинюся на окремих, на мій погляд, важливих аспектах аналізу та пропозицій.

Аналіз

• Аграрна та її складова - земельна реформа здійснюється без схвалених Верховною Радою України прозорих концептуальних засад та програм подальших дій, в першу чергу з боку органів влади, виходячи з нацвональних інтересів. До цього часу не визначено мету, етапи, завдання та механізми правового, економічного, фінансового і соціального розвитку реформ “у ринкових умовах”, шляхи їх забезпечення та реалізації через відсутність природного господаря української землі та її природних ресурсів (в тому числі на всіх щаблях влади), який би утотожнював український етнос.
• При цьму темпи реформування земельних відносин в сільському господарстві випередили темпи розвитку і формування ефективних мінімально неподільних господарських одиниць та фінансово-кредитної політики в Україні;
• Плата за використання землі та її природних ресурсів не встановлена відповідно до їх реальної цінності;
• Відбувається неадекватне і неузгоджене “одержання” прибутків (збитків) власниками земельних ділянок за їх власність, працюючими товаровиробниками за додатково вкладену працю і приватну ініціативу та надходження в бюджети через відсутність відповідної державної регуляторної (монопольної) політики, в тому числі щодо внутрішнього і зовнішніх ринків сільськогосподарської продукції;
• Земельна реформа не супроводжувалась комплексом робіт із Державного землеустрою, як основного інструменту державного управління, регулювання і реалізації аграрної реформи та здійснення заходів з раціонального використання і охорони ґрунтів. Не створено реальних економічно - господарських механізмів з вирішення проблем охорони ґрунтів та підвищення родючості земель. Не визначено механізми вилучення (викупу) деградованих земель, переданих у приватну власність, здійснення протиерозійних та інших заходів;
• Не формуються науково-обґрунтовані цілісні мінімально неподільні ефективні господарські одиниці на основі регіональних та зональних особливостей, перспектив раціонального природокористу-вання. При цьому активізувався хаотичний розвиток дрібних особистих підсобних (селянських) господарства, садів і городів як вимушений захід продовольчого самопорятунку;
• Не визначено джерела та не створено механізми фінансування заходів з реалізації всіх складових державної політики щодо розвитку сільських територій, в тому числі: аналізу, прогнозування і планування; фінансово-кредитного забезпечення сільських сімей і сільськогоспо-дарського виробництва; технічного і технологічного переозброєння; розвитку і функціонування соціальної сфери, зайнятості працездатного населення тощо:
• Визначаючи вартість земельних паїв, не враховувалось місце їх розташування та потенційна здатність;
• Не врегульовано проблеми використання розпайованих земель під багаторічними насадженнями і з меліоративними  системами та багато іншого.

Пропозиції

Для подальших кроків реального державотворення, ми маємо назавжди відкинути штучний поділ громадян України на класи, адже в Конституції України відсутні - “селяни, ділки, робітники, тощо”. Забути стару формулу - “селянам-землю, а робітникам - заводи і фабрики”. Кожний дійсний громадян України має мати однакове реальне право та відношення до національного багатства, не залежно від того, де він проживає, чи працює, - в сільській місцевості, чи – в міській.

Оскільки у власності (особливо в приватній) перебувають лише земельні ділянки, а не просто земля та її природні ресурси (основне національне багатство), тому механізми одержання збалансованих прибутків (доходів) внаслідок такого земле- та природокористування, в тому числі на користь суспільства, мають розмежовувати інтереси, і повинні базуватися на новій (авторські пропозиції) рентній основі (чотири ренти).Всі чотири пропоновані ренти є взаємопов'язаними між собою та всіма учасниками, які використовують і споживають природні ресурси, й державою. Механізми визначення і функціонування рент є складовими формування та генерування суспільно-економічних процесів. Природокористування повинно бути платним для всіх і мають діяти прозорі механізми одержання прибутків при безпосередній участі держави.

В комплексі цих першочергових і невідкладних заходів як стратегічних національних інтересів передбачається схвалити відповідні Національні Програми конкретних заходів, виконання яких буде цілковито і в повному обсязі фінансуватися.

Для реалізації пропонованого необхідно негайно (в комплексі з іншими заходами) провести фундаментальну реформу існуючих державних інститутів, які мають відношення  до питань землі та її природних ресурсів, а не просто реорганізувати чи пере підпорядкувати Держкомзем України.

В першу чергу, доцільно утворити на базі частини існуючих державних органів у межах існуючої штатної чисельності НОВУ ДЕРЖАВНУ УСТАНОВУ (Національний Банк землі та її природних ресурсів (можливо - Національний земельний банк даних України) - своєрідну Національну Комору) з відповідними регіональними та місцевими підрозділами як центральний орган влади, підконтрольний та підзвітний РНБО України, можливо Кабінету Міністрів України. Така Установа забезпечуватиме державну політику у сферах земельних відносин та природокористування, гарантії права власності і користування, контроль, надходження та опрацювання необхідної інформації, її збереження, конфіденційність та використання в інтересах національної безпеки України. Особливий статус надається Бюджету пропонованого Національного Банку землі та її природних ресурсів.

При цьому, враховуючи те, що в Україні держава безплатно передала (подарувала) понад 26 млн. гектарів родючих земель, і щоб уникнути нерегульованого ринку їх, та з метою формування цілісних масивів (лотів) тощо, - перші трансакції із земельними ділянками, переданими безкоштовно в приватну власність, і тими, що належать до державної і комунальної власності мають проходити лише через пропоновану державну Установу. Наступні трансакції (вторинний ринок земель), включаючи іпотеку можуть здійснюватися через комерційні банки.

Лише, після утворення такої державної Установи необхідно:

• Впорядкувати органи Мінприроди України щодо здійснення контролю за охороною навколишнього природного середовища.

• Впорядкувати регіональні підрозділи органів земельних ресурсів, підпорядкувавши їх частину виконавчим органам сільських, селищних та міських рад народних депутатів без дублювання повноважень вказаних вище.

• З метою забезпечення реалізації Державної земельної політики щодо земель сільськогосподарського призначення, водного і лісового фондів, гармонійного врегулювання допущених помилок при реформуванні відносин власності в аграрному секторі економіки, проведення комплексного землеустрою та перспективного розвитку сільських територій, екологізації сільськогосподарського виробництва, раціонального використання та охорони, збереження і підвищення родючості ґрунтів необхідно перетворити Державний комітет України із земельних ресурсах (всі інші підрозділи) в Державний департамент по земельних ресурсах, як урядовий орган, підпорядкувавши його, а також Державне підприємство “Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” і регіональні інститути землеустрою Міністерству аграрної політики України.

При цьому обов’язково необхідно:

• визначити Міністерство аграрної політики України єдиним центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин стосовно організації використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, лісового та водного фондів;

• скоординувати діяльність також Державного підприємства і його регіональних інститутів землеустрою, Українського інституту аерофотогеодезичних вишукувань, Державного технологічного центру охорони родючості ґрунтів і його регіональних підрозділів та інших підприємств, фондів і проектів, як головних наукових і виробничих виконавців комплексу робіт з проведення земельної реформи та врегулювання земельних відносин в сільській місцевості (геодезичних, землевпорядних, кадастрових та інших вишукувань, прогнозування, проектування, землеустрою, моніторингу земель сільськогосподарсько-го призначення, а також розробок з питань раціонального використання, охорони і відновлення родючості ґрунтів, а також здійснення авторського нагляду);

• визнати першочерговими роботи з проведення землеустрою та землевпорядкування на національному і регіональних рівнях, сільських територій, землеволодінь та землекористувань в системі заходів з подальшого здійснення (виправлення помилок) земельної і аграрної реформи;

• вважати, що: центральною ланкою економіки землекористування є земельна регуляторна політика держави; головною фігурою формування сільськогосподарського та іншого землекористування в сільській місцевості є селянин - власник як працюючий товаровиробник; організаційно-господарською основою формування землекористування - виробничо-економічна та екологічна доцільність використання земельних ресурсів.

Одночасно необхідно розпочати проведення комплексного землеустрою і землевпорядкування на національному, регіональних і місцевих рівнях (законодавча база існує).

При цьому визначаються міські та сільські території; проводиться картографування і геодезичні зйомки; ґрунтові, геоботанічні та інші обстеження; інвентаризація, сертифікація та зонування земель, встановлення їх власників та користувачів, наявних природних ресурсів; розробляються і затверджуються проекти розвитку конкретних територій місцевих рад, землеволодінь та землекористувань, організації території, формуванню господарських одиниць, неподільних полів, сівозмін тощо. Забезпечуються вимоги щодо відродження природних агролісоландшафтів, водозабезпечення та водорегулювання. Особлива увага приділяється розвитку приміських зон та зон із спеціальним режимом земле- та природокористування.

За попередніми обстеженнями, аналізом і підрахунками у сільській місцевості передбачається створити і впорядкувати (як варіант):
а) до 5 тис. спеціалізованих господарств різної форми господарювання (переважно з найманими працівниками) загальною площею близько 10 млн. га високоцінних й високотоварних великих масивів;
б) понад 250 тис. приватних сімейних селянських (фермерських) господарств (родові, сімейні маєтки, які створюють молоді сім’ї переважно без найманих працівників) загальною площею майже 10 млн. га малих масивів ріллі та інших прилеглих угідь;
в) решту придатних угідь будуть використовувати дрібні особисті селянські, та фермерські господарства (без найманих працівників), частину земель буде залужено, заліснено тощо.

Діяльність всіх таких господарств ґрунтуватиметься на високоморальних та культурних цінностях і орієнтуватиметься на виробництво екологічно чистої (органічної) високобілкової продукції рослинництва й тваринництва. Відповідна увага приділятиметься вітчизняним біоенергетичним, енергозберігаючим, вітамінозберігаючим (включаючи холодильні) та іншим технологіям.

Головне - забезпечити умови вільного господарювання та господарської ініціативи і самореалізації, дешеве довгострокове кредитування та гарантії збуту виробленої продукції за стабільними цінами лише для господарств — учасників реалізації пропонованої державної політики.

Для цього передбачається також:

• створювати необхідні умови для вільного і повного забезпечення продукцією і продуктами (екологічно чиста (органічна) високобілкова продукція рослинництва і тваринництва) потреб внутрішнього ринку на конкурентній основі. Здійснювати закупівлю сільськогосподарської продукції на відкритих торгах для потреб держави, включаючи демпферні, стратегічні запаси довготермінового зберігання;
• спрямовувати розвиток АПК на максимальне виробництво і реалізацію на зовнішніх ринках продукції, виробленої з вітчизняної сировини, особливо продуктів харчування (запроваджуються стандарти, які відповідатимуть вимогам СОТ);
• вільно завозити всю продукцію, яку неможливо або невигідно виробляти в Україні. Для цього буде впроваджено відповідні стимулюючі механізми, в т.ч. національні стандарти, які відповідають національним вимогам, та ін.

При цьому доцільно замінити у встановленому порядку, враховуючи проголошену рівність різних форм господарювання незалежно від форм власності, закони України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, “Про фермерське господарство”, “Про особисте селянське господарство” та інші на один Закон України “Про сільське господарство в Україні”, в якому викласти окремими статтями особливості різних форм таких господарств.

Та ряд інших заходів